Унікальність творчої постаті Н. Ізмайлової визначає її приналежність до блискучої династії арфістів, яка зібрала в одній родині чотири покоління музикантів. Місце Наталії Василівни в цій «родинній справі» — в самому осерді творчого шляху родини Ізмайлових. Вона — донька Заслуженої артистки Росії, доцента Ленінградської (нині — Санкт-Петербузької) консерваторії, солістки оркестру Ленінградського театру опери і балету ім. С. Кірова Лідії Олександрівни Гордзевич, мати талановитого арфіста, композитора, лауреата Всесоюзного конкурсу, соліста заслуженого колективу Російської Федерації Академічного симфонічного оркестру Санкт-Петербурзької державної філармонії ім. Д. Шостаковича Андреса Ізмайлова, бабуся юного арфіста Артемія Ізмайлова, який вже з ранніх років виступає з концертами, граючи на арфі, і є лауреатом багатьох престижних міжнародних конкурсів виконавців на арфі. Наталія Ізмайлова є представником арфової школи, яка була закладена в Росії у ХVІІІ столітті за часів розквіту мистецтва грі на арфі . Її засновники — німецькі арфісти-віртуози, які приїжджали до Російської імперії для роботи в театрах, а потім і, відкритих у Петербурзі та Москві, консерваторіях. Так, першим викладачем класу арфи в Петербурзькій консерваторії був запрошений А. Рубінштейном німецький виконавець А. Цабель . Згодом естафету викладацької роботи в консерваторії перейняв його учень М. Амосов. Саме у нього навчалася Лідія Гордзевич, мати Наталії Ізмайлової, яка продовжила його викладацькі засади в стінах цього славетного навчального закладу. Народилася і виросла Наталія Ізмайлова в Ленінграді (нині — Санкт-Петербурзі) в родині музикантів. Батько Наталії, музикант, віолончеліст оркестру Ленінградської філармонії Василь Виноградов, залишився у пам’яті арфістів як автор сольного твору для арфи — Варіацій на тему російської пісні «Ноченька». Цей твір автор присвятив своїй дружині Лідії Гордзевич. Наталія Ізмайлова вихована в найкращих традиціях арфового виконавства. Вже з ранніх років вона пов’язала своє життя з арфою, адже доля накреслила їй цей шлях ще з народження. Згадуючи далекий 1941 рік, розповіді матері, Наталія Василівна ледь стримує хвилювання. Тоді, навесні 1941-го, молоду арфістку Лідочку Гордзевич запросили виконати другу партію арфи з оркестром Ленінградської філармонії. Яким же було здивування та захоплення музикантів і диригента Є. Мравінського від гри молодої арфістки, яка, будучи при надії, блискуче виконала свою партію на концерті. Друга зустріч Лідії Гордзевич із Є. Мравінським відбулася вже у вагоні останнього потягу, який прямував із оточеного ворогом Ленінграда. Рятуючи щойно народжену Наталочку та її чотирирічного брата, Лідія прямувала в тил країни. В цьому ж потязі їхав оркестр, з яким вона нещодавно виступала. Однак, арфістки серед музикантів не було. Зрадівши доленосній зустрічі, диригент на одній із залізничних станцій запросив Лідію Олександрівну на роботу в оркестр. Для родини Наталії ця зустріч стала рятівною. Адже в складний воєнний час вони мали роботу, притулок, допомогу і захист. Долею Лідії Гордзевич та її родини переймалися всі. Так, коли оркестр вирушав у двомісячне турне по госпіталям тилу, музиканти допомагали Лідії Олександрівні знайти годувальницю для Наталі. Повернувшись з евакуації до Ленінграда, Лідія Олександрівна знайшла квартиру, де мешкала родина до війни, знищеною бомбою. Але, о диво! Арфа, яка була захована в підвалі будинку залишилася неушкодженою. Минали роки і Наталія почала навчатися грі на арфі. Свій шлях музиканта вона розпочала в одинадцять років, навчаючись у музичній десятирічці при Ленінградській консерваторії. Першим і єдиним її вчителем була мати. Звичайно Лідія Олександрівна турботливо ставилася до занять доньки. Її хвилювало, як Наталія, така маленька, тендітна, зможе витримати фізичне навантаження, пов’язане із грою на арфі; чи до снаги їй спеціальність, яка ще донедавна була переважно прерогативою чоловічої статі. Мати запропонувала доньці випробувати свої сили, влаштувавши стажистом до оркестру філармонії Петрозаводська. Наталія пропрацювала у цьому колективі два роки і, переконавшись у правильності вибору майбутньої професії, вирішила, що вступатиме до консерваторії. Від 1966 року Наталія Ізмайлова, випускниця Ленінградської (сьогодні Санкт-Петербурзької) консерваторії, працює в Державному симфонічному оркестрі Української РСР (нині — Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України). Як згадує сама виконавиці, вибороти з-поміж п’яти претендентів конкурсну посаду в цьому колективі їй допоміг досвід перших років роботи в оркестрі Петрозаводська. За час роботи в Києві Наталія Ізмайлова розкрилася як талановитий, різноплановий музикант. Вона належить до числа тих небагатьох виконавців, які однаково віртуозно і вдумливо виконують твори як у супроводі симфонічного оркестру, так і камерного ансамблю. Як блискучий соліст Н. Ізмайлова виступає з найкращими оркестрами України — Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром, оркестром Національної філармонії України; як неперевершений ансамбліст успішно співпрацює з Ансамблем старовинної музики та Квартетом ім. М. Лисенка. Різновекторною є й інтонаційно-стилістична амплітуда, виконуваних Н. Ізмайловою творів: від класико-романтичної традиції (твори В. А. Моцарта, А. Кос-Анатольського, Р. Глієра) до найсучасніших композицій, які звучать в інтерпретації арфістки на фестивалях сучасної академічної української музики. Велику увагу Н. Ізмайлова приділяє концертно-просвітницькій роботі. Багато років поспіль вона участь у концертах дитячих філармонічних абонементів, прищеплюючи молоді любов як до музичного мистецтва взагалі, так і до української музики зокрема . Тут в її виконанні звучать твори М. Лисенка, С. Людкевича, В. Косенка, Г. Ляшенка, М. Степаненка, Л. Грабовського. Щорічно, п’ятнадцять років поспіль Н. Ізмайлова виступає з сольними концертами для вихованців дитячих музичних шкіл Н. Ізмайлова здійснила численні фондові записи, випустила три вінілових платівки, на яких у її виконанні записані Концерт для арфи А. Кос-Анатольского (симфонічний оркестр Львівської філармонії під диригуванням І. Паїна, 1976 р.), Концерт для арфи і флейти В. А. Моцарта, Концерт для арфи Г. Ф. Генделя та Арія в класичному стилі для арфи і камерного ансамблю М. Гранжані. Багато зусиль віддала Н. Ізмайлова педагогічній праці. З 1977 по 1991 рр. вона працювала викладачем класу арфи в спеціалізованій школі-інтернаті ім. М. Лисенка. Одночасно, з1983 по 1989 рік вона вела клас арфи в Київській державній консерваторії. Серед її випускниць Х. Мюллерова (Чехія, солістка симфонічного оркестру), В. Голікова, Т. Остапчук (ДМШ). В неї розпочинали свій шлях арфіста такі музиканти, як Р. Нагаївська, О. Серенко, О. Акімова, А. Ізмайлов. Проте, головним у її житті все ж залишається концертна діяльність. Тому, ось уже двадцять років як Н. Ізмайлова полишила педагогічну справу, сконцентрувавшись на виконавстві. Саме з цією генеральною сферою її життя і діяльності пов’язаний внесок Н. Ізмайлової в скарбницю українського арфового репертуару. Нагальна потреба українських арфістів-виконавців у розширенні репертуару, появі нових творів великої форми, завдяки яким арфа могла б утвердитися на естраді як сучасний сольний інструмент з широкими виражальними можливостями, підштовхнули Наталію Ізмайлову до творчих контактів із українськими композиторами. Завдяки особистому спілкуванню виконавиці з митцями майже одночасно побачили світ два великих твори: Концерт для арфи, клавесина і камерного оркестру Юрія Іщенка (1986) і Концерт для арфи та камерного оркестру Геннадія Ляшенка (1987). Наголосимо, що обидва твори були написані спеціально для Наталії Ізмайлової. Жанрово-композиційно, драматургічно та стилістично різновекторні, ці твори репрезентують арфу на якісно новому рівні, як інструмент не просто колористичний, а носія різнопланової музичної образності та сучасної інтонаційності. Арфа в Концертах Ю. Іщенка та Г. Ляшенка втілює безмежний світ образів, серед яких драматичні, жанрові, скерцозні; широко представлена лірична сфера (тендітно-потаємна запитальність, об’єктивована лірика вальсу чи баркароли, сповідально-щемлива). Так само багатогранною є інтонаційно-стилістична сфера, арфових партій творів Ю. Іщенка та Г. Ляшенка. Вона охоплює інтонації, які належать до стилістики як класико-романтичного напрямку (билинна декламація, лірична пісенність та запитальність, думний монолог, скомороша танцювальність), так й музичного авангарду ХХ ст. (атональна музична мова, кластерні співзвуччя, увага та потяг до сонорних ефектів, кулісне заповнення музичного простору тощо). Аналізуючи звучання арфи в Концертах Ю. Іщенка та Г. Ляшенка, усвідомлюєш, що завдяки Наталії Ізмайловій українські композитори полюбили арфу. У своєму досліджені Н. Шамеєва наводяться слова Г. Ляшенка про арфу. Характеризуючи цей елітний і непростий інструмент, композитор визнає: «Ваш інструмент чудовий. Він, як я зрозумів, любить природне лиття музики і здатен передати дуже тонкі душевні рухи, красу людських почуттів і зовнішнього світу». Настільки захоплююче ставлення композитора до арфи — рідкість серед музикантів. Й арфісти, і композитори добре знають «вередливість» цього інструмента. Так, Г. Ляшекно, пізнаючи специфіку й «секрети» арфи в процесі роботи над Концертом для арфи та камерного оркестру, зробив неочікуваний висновок, що «своєю складністю інструмент може навіть виховувати композитора». Прем’єра Концерту Г. Ляшенка відбулася у 1988 р. Перше виконання належить Наталії Ізмайловій та камерному оркестру Спілки композиторів України під диригуванням Федора Глущенка. Існує також фондовий запис Концерту у виконанні Н. Ізмайлової та оркестру Київської філармонії під диригуванням В. Кожухаря. Сьогодні цей твір, у виконанні Народної артистки України Н. Ізмайлової представляє Україну на багатьох міжнародних фестивалях. Доказом прихильності до арфи Юрія Іщенка є його композиторська спадщина, в якій арфове звучання завжди займало одне із провідних місць. За свідченнями митця його художнє сприйняття цього інструменту завжди узгоджувалося насамперед із втіленням душевної гармонії. В одному із листів композитор зізнається, що закоханий у арфу на все життя: «Якби я жив у раю, творив би тільки для арфи» [5, c. 62]. На сьогодні творчий доробок Ю. Іщенка для арфи представлений творами різних жанрів. До нього увійшли: дует для флейти та арфи, перший твір циклу «Маленьких партит» (1973); Квінтет для двох скрипок, альта, віолончелі та арфи (1974); Концерт для арфи, клавесина і камерного оркестру (1986); «Шість Хоку» на слова японських поетів для голосу та арфи (1972) та сольна п’єса «Веснянка». Ще однією спробою композитора «відчути арфу», було створення Сонати для арфи — сольного твору, в якому композитор дає можливість арфі розкрити весь потенціал сучасного інструменту. І знову, першою і єдиною в Україні виконавицею цього твору є Наталія Ізмайлова. Згадані твори українських композиторів заслуговують на увагу виконавців, адже сучасних сольних композицій для арфи і не так вже багато. Тільки завдяки тісній співпраці виконавиці й композитора, їх великої любові до інструменту арфи, репертуар сучасного арфіста збагачується новими творами. Згадуючи про співпрацю із Н. Ізмайловою, Ю. Іщенко усміхається і цитує її репліку: «…арфа не велосипед, неможна так часто переключати педалі — це неможливо» . Сумлінно працюючи над кожним тактом, арфістка коректувала партію арфи, адже ці твори мають лишитися нащадкам не тільки на папері, а міцно увійти до репертуару концертуючого музиканта. Особисті контакти та тісна співпраця виконавиці з плеядою видатних сучасних композиторів породили ряд яскравих творів, написаних Геннадієм Ляшенко, Юрієм Іщенко, Володимиром Загорцевим, Володимиром Губою та ін. Наталія Ізмайлова активно бралася за виконання нових творів, незалежно від їхньої складності. Крок за кроком, підтверджуючи свій високий професіоналізм, вона працювала з кожним композитором, шукаючи найбільшої зручності у виконанні арфових партій, нової колористики, прийомів та виражальних можливостей інструменту. Так народилися «Контрапункти» Г. Ляшенка, «Веснянка» Ю. Іщенка та інші твори, що з гордістю репрезентують українське арфове виконавство на різноманітних міжнародних фестивалях сучасного мистецтва, першою виконавицею яких була Наталія Ізмайлова. У 1979 році Наталії Ізмайловій присвоєне почесне звання Заслуженої артистки УРСР, а в 2008 році — Народної артистки України. У 2010 році вона очолила Асоціацію арфістів України і продовжує плідно працювати, поширюючи інтерес і зацікавленість до цього величного інструмента.