Вікторія Петрівна Полтарєва

Розвитку української професійної музичної освіти та становленню виконавської школи гри на арфі сприяли відкриття класів арфи в Одеській консерваторії (1898), відповідні класи у  Київській (1920), Харківській (1935), Львівській (1944) консерваторіях, музичних училищах та спеціалізованих школах – десятирічках, а згодом і в дитячих музичних школах. Таким чином, протягом ХХ століття сформувалась українська арфова школа, що увібрала засновників та корифеїв, їх наступників та учнів. Організація нових  театрів, оркестрів та інших музичних колективів підвищила попит на професійних арфістів.

Важливим чинником у розвиток української арфової школи стали в середині 30-х років концертна діяльність видатних арфісток: К. О. Ерделі та В. Г. Дулової. Блискучі рецензії на їхні виступи в Києві, Одесі, Харкові друкувались в українській періодиці. В класі К. О. Ерделі, в Московській консерваторії навчалась від 1938 року та у1944 році Вікторія Петрівна Полтарєва,  яка після її закінчення стає першим викладачем класу арфи Львівської державної консерваторії ім.. М. Лисенка та музичної  спеціалізованої школи-десятирічки.

Вікторія Петрівна Полтарєва народилася у 1919 році в Українському містечку Ромни що на Полтавщині в дворянській сім’ї. Її батьки приділяли вихованню доньок, а їх було три, багато уваги. Навіть в умовах скрутного часу громадянської війни, дівчатка мали змогу навчатися музиці, іноземним мовам, то що. Уникаючи переслідувань родина переїжджає до Ленінграду, де Вікторія продовжує успішно займатися музикою, багато грає на фортепіано та акордеоні, і врешті решт  поступає на фортепіанний факультет Ленінградської консерваторії ім.. М.А.Римського – Корсакова.. На одній з вистав Маріїнського театру, побачивши арфу, та почувши її звуки, вона була зачарована цим інструментом, і від 1937 року починає брати уроки гри на арфі  у  відомого професора М. І. Амосова. Арешт та розстріл батька (1937), який був надзвичайно видатною людиною, досвідченішим юристом, та діячем періоду Центральної ради, зумовив від’їзд із Ленінграду. Від 1938 року Вікторія Полтарєва продовжує навчання у Московській консерваторії, вже у  класі арфи  професора К. О. Ерделі. У цей час сферою її захоплень стають також джаз, кінний та парашутний спорт. Її запрошують працювати акордеоністкою до Московського цирку, в червні 1941 року, під час літніх канікул вона їде до Єревану, виступає у джазовому оркестрі Рашида Бєйбутова, (тут вона була єдиною дівчиною). За кілька днів до початку війни Вікторія знову летить з Москви до Єревану, для виступу в концерті. Війна змушує її залишитися в цьому місті, де вона працює у єреванському оркестрі, їздить з виступами по армійських шпиталях, буває і на фронті з фронтовими музичними ансамблями. Відбувалися навіть гастролі в інші країни, що в ті часи було надзвичайною рідкістю. Так одного разу, перебуваючи в Ірані Вікторія Петрівна тяжко захворіла на тропічну лихоманку, лікувалась в американському шпиталі кілька місяців, оркестр повернувся без неї. Ця подія, за її драматизмом, потребує окремої розповіді, можливо, навіть роману.

У 1944 році після чисельних перепитій, вона повертається до Москви, де  блискуче закінчує консерваторію і, як вже згадувалось, їде «По разверстке молодых кадров на периферию» — саме так було сформульовано  у відповідному папері -  до Львова.

На той час Вікторія Полтарєва була єдиною арфісткою у Галичині. Готувалась до Всесоюзного конкурсу арфістів, багато працювала, товаришувала з молодими композиторами М. Ф. Колессою, А. Кос-Анатольським, С. Людкевичем та ін.. Але все було перервано її арештом наприкінці 1945 року. Приводом для арешту стали листи до закордонних  друзів, які зрозуміло осідали у відповідних органах, провівши за ґратами 9 місяців Вікторія дивом була виправдана та поновлена на роботі.

У 1969 році, вона стала першою серед арфістів кандидатом мистецтвознавства: захистила дисертацію на тему “ Проблеми розвитку гри на арфі в Радянському Союзі ”. У 1978 році отримала звання професора. За свою багаторічну педагогічну діяльність виховала плеяду талановитих виконавців і педагогів, які плідно працюють в Україні та за кордоном. Сьогодні її справу продовжують талановиті учні і послідовники – серед них кандидат мистецтвознавства, доцент Львівської академії музики Ольга Григорівна Олійник, доцент Київської академії музики Наталія Іванівна Кметь, викладач Одеської консерваторії Ніна Миколаївна Радіоло, Марія Михайлівна Матанцева викладач Дніпропетровського музичного училища, солістка Дніпропетровського симфонічного оркестру. Солістка Саратовського (Росія) симфонічного оркестру та доцент Саратовської консерваторії - Наталія Мальчевська також випускниця Львівської консерваторії. Впродовж багатьох років у Київському музичному училищі викладала Оксана Олександрівна Кузнєцова, тепер викладач класу арфи у Португалії.

Арфову школу В. Полтарєвої, яка поєднала в собі найкращі риси  європейської та радянської шкіл, була адаптована під специфіку національних українських традицій, та врешті стала самобутньою, стилістично обґрунтованою національною арфовою школою, яку сьогодні добре знають в США, Ізраїлі, Японії, Німеччині, Англії, та інших державах.

Основою школи В. П. Полтарєвої залишилися засади Московської арфової школи, вперше розроблені О. Сліпушкіним. Його методика звуковидобування стала тією відправною крапкою, з якої Вікторія Петрівна розпочала свої дослідження, що врешті стали базовими для створення національної української школи гри на арфі. За роки своєї роботи вона підтримувала щільні стосунки зі своєю вчителькою К. Ерделі, а також із В. Дуловою та іншими арфістами Росії. Вікторія Петрівна була багато років членом журі Всесоюзних конкурсів арфістів, організатором і членом журі Першого Республіканського конкурсу арфістів (1976), членом правління Всесоюзного творчого об’єднання арфістів. Організувала Перший Республіканський семінар-практикум (1974) з питань сучасної методики викладання гри на арфі, численні наукові конференції та форуми присвячені музичному мистецтву гри на арфі.  Участь у міжнародних конкурсах та фестивалях її учнів сприяла піднесенню їхнього професійного рівня.

Наукова діяльність Вікторії Петрівни спрямована на дослідження історії гри на арфі, становлення арфи, як концертного інструмента, та проблеми арфового виконавства. В. П. Полтарєва – автор чисельних наукових та популярних статей, двох монографій, одну з яких присвятила своєму педагогу ( “К. О. Ерделі”, 1959), другу  — улюбленому інструменту (“Арфа”, 1980).

Вважаючи за необхідність розвивати і пропагувати національну музику, вона прагнула зацікавити композиторів своїм інструментом, неодноразово зверталася до них з проханням писати для арфи. Часто сама разом з композитором працювала над партіями арфи для оркестру,  або підказувала чи навіть частково переробляла, зрозуміло за згоди композитора, пропонуємий твір. Їй присвятили свої твори А. Солтис, А. Кос-Анатольський, Р. Сімович та ін..

В. П. Полтарєва, на той час викладач, а згодом професор Львівської консерваторії, зініціювала створення першого українського концерту для арфи з оркестром Анатолія Йосифовича Кос-Анатольського закінченого влітку 1954 року. Коли Концерт вже  був написаний композитором, активну участь у його завершенні взяла К. Ерделі, яка спеціально для цього приїхала в Україну. Анатолій Йосифович, Ксенія Олександрівна, та Вікторія Петрівна зібралися на дачі в курорті Косів (Івано-Франківська область) і більше місяця доопрацьовували концерт. Саме там Ксенією Ерделі було  створено блискучу арфову каденцію до Концерту.

Перше виконання арфового концерту Анатолія Йосифовича Кос-Анатольського відбулося у Львові 30 листопада 1954 року, оркестром диригував видатний український композитор, на той час ректор Львівської консерваторії, професор М. Ф. Колесса.

Плідна співпраця з композиторами та музикантами допомогла зарекомендувати арфу, не лише як оркестровий та акомпонуючий інструмент, але і як самостійний сольний концертний інструмент з великими виконавськими можливостями.

У 1986 р. переїхала до Києва, де продовжувала активну наукову та концертну діяльність. В її останній день життя в Київському будинку актора, відбувся підготований нею творчий вечір київських виконавців на арфі.

Неоцінений внесок у розвиток арфового мистецтва зробила Вікторія Петрівна Полтарєва. В який би куточок України ми не зазирнули, з повагою і шаною згадують її, як талановитого музиканти, митця, чудову людину.

„Так сильно любити арфу і жити музикою могла тільки В. П. Полтарєва, яка присвятила все своє життя цьому величному інструменту” – згадує заслужена артистка України Н. В. Ізмайлова.

Гумен О.І.